Під стелею, ближче до покуті або над столом, у переддень Різдва чіпляли на кінській волосині солом’яного «павука». Є припущення, що ця геометрична конструкція для наших предків означала будову Всесвіту, який оновлюється щороку в час «створення світу». Цей атрибут пов’язаний також із сонцем і родючістю – деякі народи виплітають такі фігури з соломи ще й на Великдень і перед весіллям.

Вічнозелені дерева – концентрація життєвої сили рослинності. Українці використовують гілки сосни у родинній обрядовості – весільній і поховальній. Утім, наша різдвяна ялинка – це чи не єдиний різдвяний звичай, запозичений в інших народів.

Вважається, що його запровадили германські племена. Прийнявши християнство, вони долучили до різдвяних святкувань елементи свого свята Йоль, яке відзначали в час зимового сонцестояння. Спочатку просто використовували гілки з хвоєю. В середині XVII століття деревця стали прикрашати й увінчувати  восьмикутною зіркою.

В Україну цей звичай прийшов наприкінці XIX століття. Спочатку на Різдво використовували гілки сосни – їх затикали за ікони на покуті, ставили біля «діда» там же або втикали таку гілку у хлібину. Прикрашали яблуками, горішками у фользі, цукерками, пряничками. Власне ялинка у селянських хатах з’явилася у середині минулого століття.