Символ зорі в українців – давній і важливий. У міфології індоєвропейських народів її пов’язували з Великою богинею, чий чоловік, божество неба – місяць. Стародавнє зображення півмісяця з зіркою символізує цю пару. В народних піснях зіронька – це символ дівчини, місяць – хлопця. У колядках дівчину – «красну панну» порівнюють із зорею:

Восьмираменна зірка зветься «повна рожа». Вона увінчує Древо Життя або ж Світове дерево – символ світобудови. В обрядових піснях вона стає охоронницею дівочої цноти й вірності: «Посію я рожу, поставлю сторожу». Її зображують на писанках, плахтах, скринях, вишиваних сорочках і рушниках.

До Святої вечері сідали тільки після того, як на небі з’явиться перша зірка. До цього моменту упродовж дня нічого не їли. Дослідник Олекса Воропай (1913–1989) писав: «Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у матері їсти. Терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!»

Ці слова підтверджувала кулінарка Дарія Цвєк (1909–2004): «Уся родина з великим нетерпінням чекала появи зірки на небі. Ми, діти, щохвилі вибігали на подвір’я і дивилися на небосхил. Якщо ніч була зоряною, то наш дідусь тішився – буде врожайний рік. Коли з’являлася зірка, він вносив до хати сіно, і бабуся чи мама стелили його: частину на столі, а частину клали під стіл – бо Христос народився в яслах на сіні. По сіні розсипали горіхи та яблука – дітям на втіху».

Звичай співати різдвяних пісень із зіркою на українських теренах уперше зафіксований у 1680 році в містечку Стара Сіль. Ми перейняли цю традицію від поляків і чехів, де хлопчики-христослави в образах Трьох Царів обходили домівки, вітаючи люд з Різдвом. З міст ця традиція поширилася на села. Під зіркою почали співати не лише нові на той час коляди та різдвяні канти, а й старосвітські, іменні колядки.

Не всі колядники ходять із зірками – лише хлопці-підлітки, парубки та дорослі чоловіки. Нести зірку доручають найповажнішому з гурту – його іменують Звіздарем. Саме він веде перемовини з господарем, знає усі колядки. На початку каже: «Панове господарі, чи дозволите заколядувати? Чи господарю, чи господинці, чи господарській дитинці?»

Колядницькі зірки в Україні – переважно восьмикутні. Робили їх з обичайки (обруча від решета) і дерев’яних планочок. Прикрашали промасленим кольоровим папером, стрічками, дзвониками, китицями. У центрі прикріплювали образок Різдва або Богородиці з Немовлям. Особливо гарно, коли зірка обертається і світиться зсередини – центральна частина при цьому залишається непорушною.